Sirius - Blog Posts

some kid comes up to remus lupin in fifth year like “I KNOW YOUR SECRET!!!”

and remus freaks out, this is literally his worst nightmare come to life, he’s stammering “i-i don’t kn-know what you-”

and the kid just shouts “YOU SMUGGLED YOUR DOG INTO HOGWARTS! I SAW YOU TALKING TO IT!”

and remus just stares at this kid. in the background, sirius is losing his shit

Tall Sirius??

Don’t get me wrong, I love how the fandom has decided that (due to the movies) that Sirius is smaller than Remus.

But in the books it is stated that Sirius was the tallest marauder. So just picture this…

Tall Sirius not being scared of Remus. He’s like “werewolf? I can’t see one”, as he peers over Remus’ head.

Tall sirius picking Remus up after moons and carrying him back to the dorm.

Just tall Sirius guys. It would be great to see more content of him being tall and smug as shit about it.

So, I just completed the last out chapter of Arcana Twilight.

The amount of questions I have..and they’re all about Sirius. I adore the dude, he is an F/O (despite the red flags). But, he just confuses me. One second I think I have a slight idea, and the next it’s thrown out the window. And I know we got an answer of why he was doing this, and that it is an oath.

But, what I’m also questioning is MC’s destiny in it, and that Sirius is the one who breaks it. And the visions that MC gets too, they concern me, and I wonder who that voice is. I think it may be some dark being that is pretending to be the Constellations. Or at least, that is my own theory.

Now, I know that world is different, and very well that the Constellations could actually be the ones that are good. But, I have a feeling that might not truly be the case. It feels like the Constellations are controlling, and that the Monsters are those who had gone against them.

I think Polrous (Idk how to spell it, pls don’t bash me) had been so far in the spell, that he had left, but then realized when too late. And I think Sirius was the one who made an oath to stop the Constellations, or the being pretending to be them.

And the Towers are what giving them all the power, and I think Sirius is trying to protect MC/Summoner because he doesn’t want the same fate to happen to them.

But this is just a major theory of mine, don’t worry too much about it, please.

Regulus hc (my opinions, u don't have to agree)

Regulus would not listens to Taylor Swift. like he would listen to Nirvana, the Smashing Pumkins, Korn, Slipknot, Radiohead. try and prove me wrong, argue with a wall. Sirius would be the one who listened to taylor Swift

took a picture of the sirius star last night and this is what I got. we were doing an astrology thig at guides and Sirius was out, and Orion, Mars, Regulus, Jupiter and another planet but I forgor 😓

everytime someone said sirius my mind instantly went to Sirius Black

the obsession is taking over

everyone was calling it the dico star

sirius if he was a cat

finally going to start reading atyd

Відчайдух (part I)

Замок Камелоту був достатньо моторошним, якщо не знати його зсередини. Холодні мури, похмурі кам’яні вежі із химерними очима-вікнами, що, здавалося, приховували десятки кажанів у темряві, лякали більшість відчайдухів, які вирішили прогулятися містом посеред ночі. Місячне сяйво додавало усьому ще більшої містичності, що ще з часів Утера вважалося недобрим знаком. «Цок-цок», - кожен крок супроводжувався досить гучним звуком. Обладунки були достатньо важкими та гучними, хай там як чоловік не намагався йти обережніше.

- Та в біса, - він пришвидшився, дозволяючи наповнити простір шумом значно більше.

Думав же лишитися на ніч у лісі біля вогнища, нічого страшного не сталося б. А міцний сон був би значно кращим, аніж оці блукання посеред ночі як той крадій-невдаха. На ранок міг би спокійно повернутися, але ні! Треба було відзвітувати його величності Артуру, який – яка дивина – бачив десятий сон у своєму м’якенькому ліжечку поряд із дружиною.

- Хотів би і я так. Ха.., - він перестрибнув три сходинки та вправно уникнув зустрічі із стіною.

Сьогоднішня розвідка була досить небезпечною. Хоч сліди Морґани знайти було складно, але із достатньою підготовкою та уважністю – не неможливо. Хоча сьогодні без значної вдачі не обійшлося. Ґвейн майже одразу відчув загрозу у повітрі, та вештатися хащами все одно довелося понад дві години, поки він помітив величний старий дуб та сріблясту каблучку поряд. Він не був любителем природи і зазвичай не звертав уваги на дерева. Принаймні більше, ніж робив це зазвичай. Отакий собі лицар-волоцюга, яким багато хто його вважав, все ж мусить тямити у рослинах, щоб знайти правильний шлях. Дуб був міцний, з великим заплутаним навколо стовбура корінням, його листя майже світилося чимось магічним та потойбічним.

- Або тобі час лікуватися, красунчику. Ну що, тут або неймовірно прибита відьма або купа зілль Ґауса та довічне звання п’янички, навіть не знаю, що обрати, - чоловік ніжно доторкнувся до коріння, воно було напрочуд теплим та приємним. Чужим – та водночас жахливо знайомим, - Ось ти і попалася, Морґано. І знайшла ж місце, він карикатурно змінив голос та простягнув руку до місця, - Погляньте, я страшна чародійка Морґана. Поклоніться мені, нещасні, а то моя полетівша стріха знищить всіх людей заради незрозуміло чого. А ще залишу вам величезне дерево, яке легко видасть мою присутність.

В мить уся грайливість та дуркуватість злетіла з його обличчя, наче легким подихом вітру віднесло її звідси. Відьма була досить небезпечною, і усі його насмішки цього геть ніяк не применшували. Хоча й часто хотілося. Ще від того моменту... Моменту жертви Ланселота заради Мерліна, Ґвейн наче в мить протверезів та охолов. Хто він? Для чого він тут? Кому намагається допомогти? Міцно стиснув долоні, підняв срібну каблучку та видихнув. Подих був важкий та втомлений, наповнений таким рідким та пекучим болем, якого він ніколи та нікому не висловить. Він – Ґвейн, син лицаря та гуляка. Здавалося, ненадійний, але найвідданіший лицар Камелоту. Друг Мерліна та підданий Артура. Він не має жодного права здаватися, падати, втрачати опору, коли саме нею для інших.

Ланселоте, я пам’ятаю твої слова. Не хвилюйся, я подбаю про Мерліна. Ти можеш відпочити, друже. Після стількох небезпек ти врешті можеш це зробити. Можливо, досить швидко я до тебе доєднаюся. Сподіваюся ти посунеш свою дупу, щоб я міг примоститися у тому човні. Пливти річкою смерті, так? Так же казав той старий в таверні. А ти ще не хотів наливати йому пива, казав – дарма не треба давати алкоголю таким ледацюгам. Але ж і я такий же, розумієш? Ніхто та всі одночасно. Ледацюга і той, що працює ночами заради його величності. Закладаюся, ми б ніколи не здогадалися, яке ж це життя неймовірне лайно, чи не так? Воно мене всотує все більше і більше щоразу. Наче падаю у темряву без можливості зупинитися чи зачепитися хоч за щось. І немає тому кінця…

Та, врешті, день був справді виснажливий, але зараз тут – саме тут – повертає ліворуч та нарешті заходить у напівосвітлене приміщення, де похапцем наскільки взагалі можливо у його стані знімає обладунок. Спати, спати, спати! До світанку лишалися лічені години, але чоловік не втрачав надії провести їх у приємному, захопливому та такому бажаному сні. Хоча б дві-три, та він насолодиться цими крихтами свого життя. О, це він любив найбільше. Подушка м’яка, хоч і поверхня була місцями геть тонкою, що пір’я впивалося у шкіру десь під потилицею, тому він постійно кидав туди лляну сорочку. Не те, щоб це був найкращий варіант, але цього було досить аби нормально спати як на подушці, так і на соломі, так і на лісових галявинах біля палаючого багаття.

Ранок був геть не таким приємним, як він зазвичай вдавав, тож і до короля плентався наче безхатько, ким він, здавалося, був, але вони не носять червоні мантії та лицарські обладунки з грамотами за пазухами. Темне неслухняне волосся відблискувало на сонці та спадало на плечі, декілька пасм щомиті намагалися впасти на очі та зробити зачіску цілковито схожою на недолуге кубло, та геть ніяк не на людську голову. Сіра сорочка, трохи зім’ята зі сну, ховалася під кожухом, який на нього натягнула котрась з дівчаток, що зазвичай працюють на кухні. Звісно ж. Зараз там якийсь-ну-дуже-важливий захід, тож усі покоївки прикрашали, прибирали та взагалі бігали туди-сюди, намагаючись не впустити кошик із білизною чи піднос із їжею, тому Ґвейн тільки поправив одяг та на ходу підперезав коричневі штани, прикрашені темними плямами ближче до взуття. На противагу Ґвейну, Артур виглядав неймовірно бадьорим та задоволеним життям, хоч таке й не було йому притаманно. Мерлін, звична річ, стояв праворуч масивного трону із виглядом мармурової статуї та тримав руки за спиною, привітно посміхаючись. Ідеалістична картина, якщо тобі не потрібно повідомляти погані новини, звісно ж. Чоловік глибоко вдихнув та легким широким кроком підійшов ближче, легко вклонився: саме так, як робив тільки він, та що дозволялося лише їх маленькій лицарській компанії.

- Вітаю вас, ваша величносте. Як спалося? Сподіваюся, вас не спіткало безсоння минулої ночі, - він награно схвильовано поглянув на Артура, додаючи у голос надмірної драматичності, - Вибачте, трішки спізнився, всю ніч не спав та думав лише про вас.

-Та годі тобі, Ґвейне, - король лише винувато поглянув та ніяково повів плечем, - Перейдімо до справи.

- Так, пробачте, о світло всього Камелоту, - чоловік все ще вдавав, проте наступне вже було ствердно та абсолютно серйозно,- Поблизу були її сліди. Вона проїжджала тут щонайбільше десять-тринадцять годин тому. До того ж, поселення друїдів біля річки зникло, лишилися лише залишки багаття. Я б навіть сказав, що факт самого існування цього поселення намагалися приховати. Вважаю, що нам потрібно вирушати.

На мить запанувала тиша. Ґвейн лише міг здогадуватися, як почувається Артур від ймовірної зустрічі із сестрою, а думки Мерліна взагалі здавалися йому загадкою. Не більш, ніж за звичай, зрештою, чарівник постійно діяв непередбачувано, спочатку керуючись почуттями, за мить – суворою логікою. Чимось вони були схожі, як сказав Ґаус, але не в найкращому сенсі. Та це не мало ніякого значення, коли Мерлін – його друг, тож лицар він, якого веде клятва та обов’язок вберегти, чи пияка, який відстоює товариша по заняттю, чи просто чоловік, для якого життя друга завжди переважить своє – результат один. Він піде за ним хоч до диявола. Власне, зараз пані Морґана мало чим від того відрізнялася.

- Тож вона тут…Це було очікувано, хай там як ми сподівалися на інше, - чоловік різко підвівся та покрокував просто до виходу, виголошуючи накази: - Варто, триматися насторожі. Негайно вирушаймо!

- За мить стукіт його підбор стих, лишаючи їх у важких думках та метушні слуг. Мерлін тихцем підійшов до нього, ледь притулившись плечем на хвильку.

- Як вважаєш, цього разу всі повернуться? - Ґвейн втомлено видихнув та спробував вкотре надати волоссю хоч трішки впорядкованого вигляду.

- Не впевнений, та все ж це краще, аніж просто чекати, чи не так?

Десь там скоро їх друзі боротимуться, віддаючи життя. Він боявся навіть подумати, скількох він більше ніколи не побачить, скількох нестимуть із хворими сірими обличчями та скляними очами, а скількох- назавжди понівечено та розбито на друзки.

***

- Король зник, - до великої оздобленої зали ввірвався чоловік, повністю озброєний та у міцних обладунках, він глибоко дихав та падав на землю від знесилення, - Передайте королеві, що… король Артур та Мерлін зникли,- після чого спробував підвестися, але знепритомнів, лишаючи усіх присутніх у дзвінкій тиші.

Ґаус приголомшено опустився на кам’яну підлогу, відчуваючи дзвін у голові та болісну порожнечу десь у грудях, що спустошувала його ще більше. Та, врешті, він глибоко вдихнув та піднявся, за декілька хвилин повільно дістав скляну ємкість та вичавив на язик рівно три краплі, після чого поспішив до покоїв її величності. Варто визнати, що все ж справдилася його найгірша здогадка, тож лишалося лиш сподіватися, що Мерлін впорається вчасно та зможе врятувати як короля, так і їх усіх. Вже за годину він із Ґвейном та Ґвен обговорювали події, намагаючи хоч якось спланувати наступні дії.

- Як вони могли зникнути? Їх потрібно негайно повернути до палацу та вилікувати Артура, - Ґвіневра була схвильована, хоч багатьом скидалася міцною та непохитною. Як не дивно, колишня служниця виявилася неймовірною королевою, якій вдавалося зберігати холодний розум та тверезість навіть у найнеочікуваніших ситуаціях. – Де ж він?

- У одному місці, де їх можуть врятувати, - Ґаус ствердно хитнув головою, наче намагався надати своїм словам заспокійливого ефекту, - Мерлін везе його туди.

- То треба відрядити лицарів, аби вони дісталися у повній безпеці, - жінка стурбовано перевела погляд на Ґвейна, - Зберіть лицарів та негайно вирушайте

-Ні-ні, міледі, - лікар швидко заперечив, Мерлін упорається сам.

- Мерлін?- Ґвен вражено видихнула, ні на мить не вірячи у здатність давнього друга самотужки врятувати її чоловіка, коли за ними полює небезпека. Найкращі лицарі Камелоту не могли здолати відьомську силу, а тут якийсь слуга? Жінці на мить здалося, що той геть з’їхав з ґлузду, - Як одна людина може замінити ціле військо?

- Морґана й досі шукає Артура, - старий чолов’яга незрушно стояв на своєму, - Двом людям легше уникнути зустрічі з нею, а надто, коли вона не знає, куди вони прямують,- в мить він в’їдливим поглядом поглянув на Ґвейна, що стояв ліворуч.

Здавалося, що у нього знову щось не так із зачіскою, хоча цього разу все мало бути у порядку, все ж йому допомагали жіночі пестливі руки. О, як він ними насолодився, ото б цей старий заздрив. Ґаус похлопав його по плечу у жесті підтримки, що видалася лицарю досить недолугою. Наче йому треба було співчувати. Він, звісно, турбувався за свого ліпшого друга і все таке, але той пройдисвіт не такий простий. Він і сам добре впорається, звісно, якщо Морґана справді не знатиме їх шлях. А тоді він повернеться і вони усі добряче налижуться чогось дуже хмільного, так щоб наступного дня забути своє ім’я, лиш прокинутися у ніжних жіночих обіймах. Думка як спалах блискавки вмить його розчавила. Він недовірливо поглянув спочатку на Ґвіневру, потім на Ґауса, після чого закляк на місці та спустошено намацав стіну позаду й повільно, як то усе навколо завмерло, притулився, дозволяючи собі мить слабкості.

- Цього не може бути,- прошепотів, ледве рухаючи губами, та впевнений кивок придворного лікаря не давав ані шансу, - Трясця, -він важко ковтнув в’язку слину та стиснув повіки, не вірячи ні на мить. Не бажаючи вірити, але розум казав йому інше.

- Ти не винен, Ґвейне, - королева присоромлено прикусила губу та намагалася уникати його погляду, наче сама була причиною цього отруйного болю, - Нам потрібно поквапитись, - вона простягла руку, дозволяючи відірватися від поверхні та міцніше стояти, втамовуючи почуття. Йому вистачило миті, аби приховати розпач та гостро поглянути у майбутнє.

- Що ж, та мені просто судилося бути недосяжним красунчиком, чи не так? –цього разу у його голосі не було навіть натяку сміх.

Його рішучий крок, здавалося, мав запевнити усіх у його спокої та впевненості, та як би усі проблеми можна було цим вирішити- він ще з самого початку сидів у маєтку його татуся та одягав дорогі сорочки із панталонами, граючись із хлопчаками політичних союзників у герцогів та великих завойовників. Життя ніколи не було настільки по-смішному легким, тож цей день він має пережити сильним, незламним. Таким, на якого можна покластися. Від напруження срібло вп’ялося в його палець так, наче його долоні набрякли. Ґвейн поглянув у вікно своєї кімнати, не маючи ні думки, як почати цю розмову. «О, люба, ти нічого не хочеш мені розповісти?». Чи, можливо, варто почати як-то «Ох, крихітко, маєш чарівний задок, тільки от він надто слизький, ти так не вважаєш?». Одна ідея видавалася йому гіршою за попередню, та він не міг зупинити цей вирій, що висмоктував його сили щомиті сильніше.

- Ґвейне? – тихі кроки позаду та турботливий голос. О, який чарівний голос, треба було ще більше його слухати, а тоді – патякати, хіба не так. О великий лицаре? Який же він дурень. – Що сталося? Скажи,- її обличчя було неймовірним. Ніжна оксамитова шкіра, що, здавалося, танула під його дотиками, глибокі блакитні очі, світле волосся. Вона була ідеальною, він би навіть сказав- казковою. Такою. яких викрадали дракони, рятували королі та називали своїми володарками. Звісно ж, настільки чарівна жінка не могла виявитися простою, йому ніколи так не таланило. А ще Ґвейн ніколи так сильно не відчував.

Смішно.

- Щось із королем? Що з ним сталося? –раніше це б виглядало турботливо та ніжно-схвильовано, як робить кохана жінка, що він уявляв юнаком, але тепер він знав справжню причину. Люди рідко хвилюються через інших, зазвичай просто вдаючи. Але вона.. Вона ніколи не брехала, просто причина була геть іншою, ніж хотілося одному зухвалому дурневі із залізякою. – Ґвейн, він мертвий?

- Ні.

- Звідки ти знаєш?- вона поклала йому долоні на груди та довірливо – наче так могло бути – зазирнула в очі, - Ти мені не довіряєш.

- Довіряю. – він розслаблено, але водночас зосереджено посміхнувся.

***

І дня не минуло зі страти Ейри, як він разом із Персивалем гнали коней. Холодний вітер голками проходив обличчям, заходячи за комір. Праворуч гучно хруснуло гілля під копитами міцного коня, та той ні на мить не спинився.  Невдовзі вони виїхали на пагорб, що добре ховав їх за хащами. Спішились, дозволяючи тваринам втомлено опуститися на землю. Ґвейн пригнувся та тихцем визирнув з-за кущів, роздивляючись ворогів. Усі міцні, один схожий на іншого, у темних латах, що зазвичай носили розбійники, міцний обладунок на грудях та шкіряний плащ. Таке не могли собі дозволити волоцюги чи крадії на дорогах, що вдавали великих та небезпечних цабе, а досвідчені вояки під приводом відьми- цілком. Дві постаті промайнули сходом донизу, та так тихо, що годі було помітити.

- Йди ліворуч, а я займусь оцими,- Персиваль махнув рукою чимшвидше підібрався до суперника. Схопив його за шию, затуляючи рота, а потім добряче гепнув об землю, лишаючи нерухоме тіло.

Ґвейн в той час напав на іншого, завдаючи влучного удару мечем. Несподівано їх помітили інші, навалюючись на лицарів всією купою. Чоловік не бачив і шансу, щоб сповільнитися та змінити стратегію, тож мусив тяти практично навмання, завдаючи смертельних ударів. Поруч Персиваль намагався відкинути від себе двійку вправних найманців, які лишилися єдиними з супротивників, коли Ґвейн відтяв голову лисому розбійнику, відкидаючи тіло. Вони, їхні супротивники, зазнавали поразки один за одним, швидко зрошуючи землю своєю кров’ю.

- Якось вони надто швидко, - Персиваль на те лиш сплюнув та рушив уперед. Морґану було чудово видно з їх позиції, вона стояла до них спиною, тож застати її зненацька не видавалося чимось складним,- я спереду. Ти ззаду.

Чоловіки кивнули одне одному. Це має закінчитися тут і зараз – іншого шансу може не бути, особливо враховуючи, що після цієї сутички виживе лише одна сторона. Його напарник вискочив на доріжку та вправно всадив у тіло відьми меча, відчуваючи, як усе всередині починає палати. Його тіло відлетіло просто у дуб, змушуючи на мить втратити свідомість.

Вона була розкішна, така моторошна, але все ще приваблива, підняла своє гостре підборіддя та зухвало вишкірилася. Цей сміх прорізав повітря та гострими лезами впивався у нутрощі.

- Ви справді думали застати мене зненацька? – на хворобливо блідому обличчі сяяла страшна посмішка. Вона виглядала самою смертю. Із худим тілом, що можна було перелічити усі вени та кісти, у чорній сукні, що тільки підкреслювала запалі затуманені очі. Волосся вже не було таким легким та прекрасним, а лиш спадало зіпсутим ганчір’ям по спині. Вона підняла свою долоню, і світ перед очима Ґвейна пішов хвилею, як струмок від каменю, який кинули малі сільські розбишаки. А потім зник.

Наступне пробудження стало в рази гіршим за попереднє. Сонце давно зайшло за обрій, а у грудях нестерпно пекло. Він не міг ворушити руками, ноги відмовлялися зрушити навіть на сантиметр. Чоловік підняв голову і закашлявся. У його положенні це стало ще гірше, адже лежав просто на спині, пронизаний дивними шипами. Ледве розплющивши очі, зустрівся із холодним океаном.

- Кажи. Де король, - вона стала ще сірішою, ніж удень.- Кажи, і я виконаю твоє бажання.

Він мовчав, не в змозі вимовити звук, хоча хотів би як завжди зухвало висловитись, щоб вона нарешті відтяла йому голову. Краще смерть, аніж зрада.

- Кажи. Навіть лицарі Камелоту не витримають чарів Натера, - тільки зараз він помітив маленьку дерев’яну скриню у її руках.

Якби вона стояла деінде, то Ґвейн навіть не звернув уваги на неї. Звичайна, абсолютно нічим не відмічена. Таких було сотні у замку та тисячі по всьому королівству, кожна поважна жінка мала схожу скриню. Звісно, якщо дозволяли статки або ж чоловік був достатньо пряморуким. Жінка повільно підняла кришку, із темряви піднялося якесь створіння. Спочатку він побачив малесенькі яскраві очі, після – усю змію, що пильно вдивлялася в його обличчя.

Страшний крик розбудив Персиваля, він швидко збагнув своє становище та із значним зусиллям вивільнився. Було пізно.

***

- Ти впевнена у цьому рішенні?

- Ми вже це обговорювали. – жінка міцно стиснула ковдру. Її втомлене обличчя не втрачало своєї звичної зверхньої впевненості, - Його зватимуть Сіріус.

Lilly : James?

James : Yes, Lily Pad?

Lily : May I speak to you for a moment?

Sirius : (under his breath; in a sing-song voice) Someone is in trouble.

ARTWOBER DAY 4: Snow

Sorcerers from the North Boundary don't seem as excited about the weather at Contell...

For me, the bullet of my gun runs towards him

post-prank marauders being awkward 😬

songs i think the marauders era characters would EAT THE FUCK UP!!

james potter

‘say yes’ by elliott smith

i feel like james doesn’t really listen to music that much, more so just pick out a few songs that sirius and remus like and just go with it. remus loves elliott smith (despite his more ‘grunge’ music taste) so he would play a lot of his songs when he’s alone or just chilling out.

james would hear this song and be like “UMMM THIS IS SO ME CORE” and he’d listen to it on repeat for WEEKS.

remus lupin

‘my iron lung’ by radiohead

this mother fucker is a radiohead stan. remus is the radiohead bf sirius is his blur gf.

he loves a little guitar riff and then absolutely nonsensical breakdowns in the middle of the chorus 👍

also i feel like he just relates to the teen angst vibe of it. he listens to it when he’s upset that he’s a queer werewolf from care home. so HIS ‘iron lung’ in that sense would be he queerness and his upbringing, or maybe even sirius at some points.

sirius black

‘beetlebum’ by blur

one thing abt sirius is that he only listens to brit-rock or 2000’s pop punk bangers with explicit sexual innuendos. they just hit!

he’s an early p!atd stan btw. soz.

and a deftones boy. cringe!

but he really likes blur!! he listens to it for hours at a time. he just LOVES the chorus soooo much. it’s a bit basic but he likes it.

lily evans

‘velvet ring’ by big thief

i feel like lily is a folk fan above all other genres of music. obviously she loves fleetwood mac, taylor swift, etc… but her loyalties lie with the cluttered, wordy and intimate lyricism of artists like big thief, clario and sidney gish.

lily listens to this specific song whenever she feel nostalgic or when she’s got growing pains. it kinda grounds her. she’s the type of person who gets so fixated on the past or what her futures gonna look like, so she channels those feelings into reflection instead. she finds a lot big thief’s songs do just that :)

marlene mckinnon

‘debris’ by lowertown

marlene loves indie girl music!! she loves messy vocals and melancholic chord progressions, so she lovesss lowertown.

this song is basically the verbalisation of how she feels other people would treat her if she finally opened up. she feels deeply attacked by the lyrics lol xx

mary mcdonald

‘this is what makes us girls’ by lana del rey

this mf loves lana del rey more than anything. she is a dark feminine born to die giant falsies dark pink french tips and ices mocha latte typa girlie.

this song just makes her feel so powerful and so connected to her friends!! she thinks it’s just so her. she also feels like her attractiveness is one of her best qualities (which isn’t true she’s literally the funniest and kindest girl at hogwarts) and one of her only strengths and she HATES FEELING THAT WAY… so when she listens to lana she’s like ‘mmm she’s so mother! she gets me!!!’

she knows she’s a pretty girl with a group of pretty girl friends and she loves it!!!!

regulus black

‘you’re on your own kid’ by taylor swift

ok regulus is not a tswizzle fan by any means.

but pandora likes her and forced him to listen to a few of her favourite songs. when this song came on he was like “… ok wtf 😧 she’s so me”

all of the lyrics just ATE in his mind. he relates to every lyric PAINFULLY SO.

pandora

‘whatever’ by elliott smith

pandora listens to literally every type of music ever.

she likes phoebe bridgers and found out about elliott smith though her, and heard this song and was like “elliott smith wrote this song about reggie and i xx”

they’re best friends! they are literally the bestest of friends. such a pure friendship.

all of them :)

‘spring’ by angel olsen

bro you’ve gotta listen to this song. it’s like evil crack.

my great and canon moonwater headcanon 👍

ok so around 5th year remus is like “hm. i’m lowk down bad for sirius black” and he has his little queer werewolf crisis and in 6th year he kinda becomes his sneaky link lowk!

sirius and remus get drunk af and decide to go up to the astronomy tower for shits and gigs! but guess who’s up there??? regulus…

they’re like “oh soz” and they leave, but remus is kind of like “hmmm that’s weird xx” so he comes back up the next day without sirius, and regulus is still there!

regulus is like “why the fuck r u here cunt??” and remus is like “mmm cause i want to be xx”

they chat a little bit and get a little stoned bc remus doesn’t really have any bad blood with regulus. they’re chill.

eventually it gets to like 1am and remus goes “why do you come up here?”. regulus is super quiet and gets all fidgety. remus is like “ohhhh u come up here to reminisce over a girl and be all romeo and juliet core”

regulus is like “no that’s stupid as fuck. i come up here to think about how i stupid i am.”

remus says “why r u stupid” and then regulus goes on a giant tangent while remus is just sitting there. eventually regulus accidentally spills that he is confusingly attracted to someone and he’s soooo irritated and angry at himself for it!! and remus is like “who?!!!” and regulus is like ummm im not telling u

they chat a bit more and it becomes like… a nightly tradition. a week goes by and reggie admits that he’s weirdly into james potter. he didn’t even think he liked men until he kissed barty crouch drunk and on a dare one time. remus is super shocked!! jaw on the floor!

but he’s supportive and he’s like “i get it lol. i’m down bad for ur brother”

regulus is like “ohhh that’s why u came up here a few nights ago x. i thought he was dating a girl tho”

and remus is like “yeah he is 👍 he’s two timing 🤭”

they get a lot closer after that and they just sit and pity each other, regulus loathing himself for being so infatuated with someone he hates and talked to a maximum of TWO TIMES! remus loathing himself for letting himself fall in love with someone who doesn’t want to be seen with him doing anything slightly romantic.

they get very close and help eachother with school work, their crushes, etc… and they honestly become good friends. neither of them would admit it though.

regulus’s crush remains unrequited and completely secret as james starts finally dating lily in their last year of school. and then he becomes a death eater lol xx

remus is like “well maybe he was coerced into it!!” because he literally was and regulus told him so. but sirius is like “… no he is a full blood supremacist…”

remus misses their nightly chats after graduating hogwarts and when the news comes out that he died, he had no choice but to honour his wishes and their secrecy by refusing to expose their friendship xx

sometimes i get a tad bit silly xx

my favourite gay people 😗

i love them sm

inspired by the cigarette scenes from all the young dudes