Morgana - Blog Posts

I'll go to sleep when I feel like it

Its his birthday

Work in progress sketches

y'know that episode where morgana controls Merlin? he doesn't wear his usual blue or red shirts, he wears purple....and morgana wore a lot of purple.

It took me a hot minute to realise. do you think it was a coincidence?

did no-one in Camelot see Merlin and go 'wtf, he's wearing purple???' maybe that was something that made gauis suspicious, he was probably wondering where tf Merlin got that shirt from.

Stay

Stay - enigma104 - Merlin (TV) [Archive of Our Own]

Morgana can't sleep. Gwen comforts her. Short ficlet.

Set Season 1/Season 2.

Persona 5 — Beneath the Mask

your home for the next year

hanging with my [not a] cat

Not sure if anyone’s done this...so I’ll just leave it right here...

The Phantom Thieves: *steals heart and gains fame*

Akechi:

I wanted to add more to this, thanks to this wonderful Commenter

I think what would happen is that if things don’t go their way, they cause mental shut downs. And instead of Akechi having to fight the ruler of the palace (though he will have to fight them) as the final boss of it, it would be one of the Phantom Thieves. Basically, going to try and get the other group to his side. I think it would go backwards with the groups as well. Such as you start with Ryuji/Ann/Morgana in the first palace. Instead, you get Haru, Futaba, and maybe Makoto (I haven’t decided if I wanna put Morgana earlier on, either).

Haru would be a boss that’s in the middle of the palace, because honestly joined out of her own corrupted mind due to not being around good influences, Futaba watches over stuff, and honestly starting to question shit because Mommy issues (kinda, she dies later on in this version (THIS TIME I THINK IT’S A JOKER ISSUE)), and and Makoto just wants to add more to her father’s regimen so that they could get a higher position.

Those that would be more easily swayed into joining the good of Akechi’s side.

Those more difficult though would be Ann, Morgana, and Ryuji, with obviously Joker being the Final boss.

Ann probably already deals with comments on her, and she also probably has a shit ton of stuff to say about things anyways. She wants others to feel the pain of sexualizing and stuff, so thus joining in to help give the pain more. In this version, her and Shido aren’t friends, due to her own toxicity and Shido deciding it wasn’t good to be around her (Shido left before Kamoshida, she left to get away from Ann. Shido still plays professional Volleyball : D)

Ryuji, as we know from Shu’s confidant stuff, has been through HELL… In this version, he sorta become spiteful to those around, especially because of his dad and his shit. Father’s anger comes through. He was a bully once, before he found out ways to tear others down and then making them dependable on him. It was that sort of thing that made him ‘popular.’

Morgana is so caught up in Joker that there isn’t anything you can do, other than it’s like the final Akechi battle. His views doesn’t change, but in all actuality, hd probably wants to kill off Joker. Just so then he could be seen as better. (No, Joker doesn’t kill Morgana. Our wonderful cat is safe)

Lastly is Akira/Ren. He is basically like the Final Final boss, instead of Yaldabaoth. It’s a final stand off of Joker vs Crow, both ready to take the other down. Satanel is used by Joker, this time around, and Akechi gains basically Yaldabaoth, basically a switch of things. The Igor that is present in the Velvet room isn’t Yaldy (nickname given by another friend I don’t think uses Tumblr-).

It’s the original Igor, he’s just an asshole who decided ‘fuck humanity’. Yaldy is who had been guiding Akechi to help spar humanity from ruin of it killing itself out of Joker’s guidance.

The question of if Joker dies at the end or not depends on what route you take when you go with him, and how you behave with him.

Yeah, more stuff like that.

Quick edit: I FORGOT YUSUKE- IM SORRY MY AUTISTIC PAINTER. Uh, so, he’s when the game gets tougher, as he’s kinda a dick about it. He didn’t exactly want to switch over, but ends up really liking it over there. Just…kinda an asshole, but hoping he’s finally making his mother proud instead of staying in anger.

Hi everyone!!

So, me and a wonderful friend (that goes by @crowisinthetrash) and I were talking about a Persona 5 AU of ours.

It’s an opposite one. Where the Phantom Thieves choose to corrupt instead of purify. Where they make palaces instead of destroying them.

Where all they wish to do is cause pain their lives gave them.

….

And then Akechi is here like ‘My dad’s great! Oh shit, people are trying to tear down his work > : 0’ and proceeds to be the ‘good’ of the story.

So, yeah. That’s the basics right now. Wanna know Tumblr’s thoughts.

Hi everyone!!

So, me and a wonderful friend (that goes by @crowisinthetrash) and I were talking about a Persona 5 AU of ours.

It’s an opposite one. Where the Phantom Thieves choose to corrupt instead of purify. Where they make palaces instead of destroying them.

Where all they wish to do is cause pain their lives gave them.

….

And then Akechi is here like ‘My dad’s great! Oh shit, people are trying to tear down his work > : 0’ and proceeds to be the ‘good’ of the story.

So, yeah. That’s the basics right now. Wanna know Tumblr’s thoughts.

This is absolutely amazing!!! I love it so so much!!!💙💙💙

all of the dnd character sheets i drew for the phantom thieves!! more details for all of them (spells, skill proficiences etc) are on my twitter

I love the idea of Nega-Morgana being a hero turned villain due to Negaduck! <3

POV: your goth gf made you cookies, what are you gonna do?

Goofy ahh faceless Akechi appears in ur room at 3am wyd Prolly read my fic if im bein honest

Meow meow meow, meow meow Next chapter is out neow, go smash that kudos and maybe drop a comment about how cool I am (this is a /j but im slowly going insane here you guys)

The vid with the actual animation and the still pic is under the cut

Ume plink

WE ARE SO BACK

Das riight, I've finally made some decent progress in my fanfic endeavors and we are continuing Ume's story!

This time it is a bridge fanfic that I hope you will enjoy!

(Imma tag everyone who appears in this mess teehee)

I will always love the idea of Merlin using his powers to become Morgana's sleep paralysis demon (see: Dragoon & Morgana's interaction in "A Servant of Two Masters")! Could you imagine if Merlin decided to keep spooking Morgana as Dragoon? Just, this immortal warlock popping up to foil Morgana's plans when she least expects it. I love it lol!

incorrect merlin quotes #14

Morgana controlling shade!Lancelot's mind so that she can finally kiss Gwen (by proxy, at least):

I <3 delulu Morgana!

Hello everyone! I wasn't planning on posting a new au idea so soon (since I'm trying to finish up the next chapter of "What to do when an Eldritch God Decides That You're Friend-Shaped" 😅), but this au idea formed while I was watching "The Nightmare Begins" (the season 2 ep where Morgana first discovers her magic and goes to the druids, only to see them slaughtered) and it decided to derail my writing schedule. With some encouragement from the amazing artist and writer @guiltyscarlet, this au was born! I hope you all enjoy!

In this au, Merlin tells Morgana about his own magic during "The Nightmare Begins", so Merlin doesn't send her to the druids for help. He offers to help her learn about her own magic and control it, and she's just so relieved to have someone who understands. Morgana is heartbreakingly scared throughout the entire episode, so having Merlin there to fully support her and offer her genuine help with hiding her powers is life-changing for her. She essentially gets the same wisdom from Merlin as she would have from the druids: that magic is beautiful and not something to fear.

Merlin and Morgana spend the next few months growing closer (much to Arthur's horror, as he interprets it as them being romantically involved). Morgana swiftly gains control over her own powers, and she practices spells with Merlin. Both of them are just so happy to have someone who understands, a friend that they don't have to hide from or fear! They essentially become each other's comfort person.

But despite Merlin's insistence that things will become better once Arthur is king, that they just have to wait and have patience and everything will turn out fine, Morgana isn't so sure. Merlin is her dear friend, but she cannot buy into his "hope for the future and work from the background" mentality. No, Morgana knows that change will only come from action, action that Merlin is too kind, too caring to take. Morgana would never begrudge Merlin for his own kind heart, it is what makes him who he is after all, but she simply cannot show mercy to Uther as Merlin has done.

However, after a few months, Morgause comes to town. While Morgana's nightmares had become much more manageable with Merlin's help, they still hadn't ceased entirely. So, when Morgause gave her the healing bracelet that made them stop completely, Morgana believed that she had found another person like Merlin: someone who understood her and could support her!

So when Morgause sent her a message to meet in the woods, Morgana of course accepted. Now she could have two people to share her gifts with! And even better, Morgause wants to take action against Uther! They can work together to bring about Uther's downfall, and kind, caring magic users like Merlin all over Camelot will be safe from his cruelty and madness! It's perfect... up until the part where Morgause tries to take Camelot by force with a sleeping spell and the knights of Medhir, prepared to kill anyone who stands against her, magic user or not. This, this was not the grand liberation of Camelot that Morgana had been promised!

In the end, Merlin convinces Morgana herself to stand against Morgause and force her to lift the sleeping spell, but when Morgause still begs Morgana to come with her, Morgana tearfully tells Merlin that she appreciates all that he's done for her, but she needs to get away from Camelot, away from Uther. To Morgana, going with Morgause is the only way to save Camelot from Uther, as she could learn from Morgause and focus her attacks on Uther, thereby saving all of the magic users in Camelot, including Merlin himself.

Merlin had risked his life to save her, now she was going to return the favor. This was the only way.

Merlin begs her to reconsider, to at least not go with Morgause of all people, but Morgana won't listen. She has to do this, for all of their sakes. She takes Morgause's hand, and they both disappear.

From there, Morgana and Morgause spend a year travelling around while Morgause trains her in the ways of the Priestesses of the Old Religion. Morgana makes quick progress, and her magic becomes formidable in no time. After a year, Morgana plants herself in the woods to be "discovered" by the knights of Camelot and makes her grand homecoming to Camelot. In contrast to canon, this time when Morgana returns to Camelot, she's genuinely glad to see Merlin again.

After her return, she quickly pulls Merlin aside and, after they spend the evening catching up and expressing how glad they both are that the other is alright after a year apart, Morgana tells Merlin of her plans with Morgause and Cenred, as she doesn't want him to get hurt in the crossfire. Merlin is horrified at the plan, even though Morgana emphasizes that Cenred's soldiers are under strict orders not to harm civilians and to prioritize killing Uther. Merlin, of course, protests her plans, but Morgana shuts him down. Despite their now slightly tense situation, Merlin reiterates his vow that, no matter what, he will never tell a soul about Morgana's magic, and Morgana swears the same to him.

Season three goes much the same way, except Morgana never targets Arthur or Gwen and Merlin never tries to kill Morgana on Kilgharrah's orders. Morgana instead trips on her own, leading to a head injury that Merlin heals with a spell that he forced from Kilgharrah, and the whole "Uther is Morgana's father reveal" happens the same way. This time, Morgana also knows that Merlin went out of his way to save her life with his magic, which only reinforces her belief that Merlin is too kind to do what needs to be done and will get himself killed if Uther is allowed to live.

During Morgana's takeover of Camelot with Morgause's immortal army in the season 3 finale, Morgana doesn't kill civilians and also tries to get Merlin on her side. Her recruitment pitch to Merlin was essentially was something along the lines of "hey, now that I'm in charge, nice magic users like you can be protected! Your kindness inspired me to do this so you and others like you don't have to be afraid anymore! Join me and you can spend the rest of your life using your magic to make flowers bloom and heal people, all of the things you said magic should be used for! :D You just need to ditch Arthur."

And that doesn't reassure Merlin, who's been sold on Arthur's eventual golden reign for years now, one bit. If anything, Merlin feels guilty, as Morgana had taken over Camelot by force and become this hardened version of herself in part because of him.

When Merlin tries to point out how Morgana's takeover and her methods of ruling were scaring people rather than making them feel safer, Morgana used that argument against him, telling Merlin how he could use his kind heart to advise her on ways to make the people of Camelot feel safer and more accepting of magic if he only joined her. Morgana wanted him as one of her chief advisors, right next to Morgause. Morgana already had Morgause to tell her when she needed to be harsher, and now she could have Merlin to tell her when she needed to be softer.

Merlin, however, still rejects her offer, but Morgana isn't surprised. She knows that Merlin's ultimate loyalty lies with Arthur, and once again, she will not begrudge him for that. From there, Merlin manages to escape and meets back up with Arthur, and the round table is formed as per usual. But, before Merlin escaped, Morgana asked him if, after all of this, they could still be friends. Merlin replied that yes, they could.

In this au, Morgause wasn't injured when Merlin struck the cup of life, so Morgana and a healthy Morgause escape together to plot more ways to conquer Camelot, and Merlin still tries to stop them at every turn. While he infuriates Morgause, he and Morgana almost start to see it as a friendly rivalry between the two of them.

I'd imagine that this au has a pretty happy ending, with Arthur and Morgana being able to have a reconciliation or perhaps even bonding over wanting to protect Merlin! Or maybe they have a sibling rivalry to see who can be the better friend to Merlin lol!

And that's all for this au for now! Let me know if you'd like a to see a continuation of this au! A big thank you again to @guiltyscarlet for your support! I'd encourage everyone to go check out their Merlin art!

And, as always, thank you for reading through my ramblings! :D

Masterpost

Hello everyone! Since this blog has grown much more than I've anticipated, I figured that it was time to organize everything into a masterpost so people can find my different au's more easily. Happy reading! :D

Fics on AO3:

What to do When an Eldritch God Decides that You're Friend-Shaped: A Guide by Sir Leon the Long-Suffering: here

Archeologist Merlin and Immortal Camelot au: here

I would find you, darling, in any life: here

The Sweet Innocence of a Dragon: here

Mitosis and its Consequences (featuring art by @griffonskies!): here

AU Prompts/Ideas

Balinor lives: Part 1/1

Merlin controls the Knights of Medhir: Part 1/1

Arthur thinks Merlin's a fairy: Part 1/1

Arthur becomes Emrys's familiar: Part 1/2, Part 2/2

Archeologist Merlin and Immortal Camelot: Part 1/3, Part 2/3, Part 3/3

Arthur obtains magic dolls of Merlin and Gwen: Part 1/1

Arthur thinks that Merlin needs to get laid for the safety of Camelot: Part 1/1

Morgana wants to be allies with Emrys: Part 1/2, Part 2/2

Merlin resurrects Lancelot, not Morgana: Part 1/1

Arthur misunderstands what a warlock is: Part 1/2, Part 2/2

Merlin tells Morgana about his magic early: Part 1/1

Arthur thinks that Emrys is his real father: Part 1/1

Gwaine accidentally joins the Catha in their worship of Emrys: Part 1/1

Merlin accidentally conquers Camelot: Part 1/4, Part 2/4, Part 3/4 Part 4/4

Camelot becomes obsessed with Emrys-themed romance novels: Part 1/1

Merlin temporarily dies and Arthur loses his mind: Part 1/1

Merlin has an army of baby dragons: Part 1/1

Merlin refuses to leave his job as Arthur's manservant even after being revealed as Emrys: Part 1/2, Part 2/2

Modern au with Gen Z druids worshipping Merlin as Emrys: Part 1/1

Arthur gets forcefully adopted by his troll stepfamily (aka the post that broke containment): Part 1/1

Merlin is part fae: Part 1/1

Arthur is already king when Merlin arrives in Camelot: Part 1/1

Arthur is commanded to worship Emrys by the Disir: Part 1/2, Part 2/2

Arthur is reincarnated as an MI6 agent assigned to watch Emrys: Part 1/1

Emrys is a spirit possessing Merlin (sort of): Part 1/1

Arthur gets put on a magical trial but Merlin will always find him innocent: Part 1/1

Historians find documents from a prank war between Arthur and Merlin: Part 1/1

Arthur tries to fight Merlin after a magic reveal, written like a video game boss battle: Part 1/1

Merlin in the 21st century gets cast in a show about himself, but plays a knight: Part 1/1

Arthur knows Merlin is Emrys but thinks that the Once and Future King is someone besides him: Part 1/1

Merlin GIFs:

Merlin in the microwave: here

Arthur in the microwave: here

Merlin holding a spinning Arthur: here

Arthur holding spinning Merlins: here

Uther spinning in a blender: here

Uther gets squished: here

Merlin juggles Arthur: here

Merlin and Arthur both in the microwave: here

Merlin and Arthur on a hot dog roller: here

Merlin and Arthur roasting: here

Arthur spinning in a washing machine: here

Merlin spinning round the tumblr logo: here

Arthur spinning in a wizard's orb: here

Hello everyone! Since the "Morgana wants to be allies with Emrys" au received so much support, here's a continuation of that au!

NOTE: You can find part one of this au here!

To recap, in this au, Morgana is never told that Emrys is her doom, and instead assumes that the whole "Emrys is your destiny" thing means that she needs Emrys as her ally in order to achieve her destiny and conquer Camelot. She seeks out Emrys to no avail, but Mordred reveals to her that Merlin is Emrys. She then tries to get Merlin to join her, but he refuses. So, Morgana is trying to fight Arthur for Merlin's friendship so that she can finally take Camelot for herself.

Without further ado, onto the new stuff! Arthur and Morgana first try outdoing each other in terms of physical gifts. Morgana notes how Merlin still lives in relatively poor conditions, so she sends him things like nicer clothes, magic books, and the severed heads of his enemies. Arthur, who still doesn't know about Merlin's magic, gives Merlin new chambers, new furniture, and better pay. This leads to Morgana sending him a chest full of golden coins and jewels, and Arthur has to outdo her and give Merlin an even bigger chest full of gold and as send one to his mother. Morgana has her men steal the chest while it was en route to Ealdor and send it under her name instead.

Arthur gave Merlin access to the royal gardens so that he could just grow his medicinal herbs instead of having to go all the way out into the woods, and then Morgana refurbished the castle run-down nearest Ealdor, had it decked out in all the best finery that magic could conjure, and dedicated it to Merlin.

Merlin, meanwhile, just wanted a break, but he wouldn't get one.

Eventually, Arthur and Morgana get the memo that physical gifts wouldn't work, so they switched tactics.

Morgana then tried to appeal to Merlin a different way. If he wanted Arthur so badly, then she could provide him with an even better version of Arthur! Morgana selected loyal Emrys-worshipping druids who looked and spoke similar to Arthur and sent them to Camelot to try and woo Emrys to their side.

Merlin, waking up and seeing six knock-off Arthurs standing around him: Wait a minute, I've had this sex dream before!

Arthur, barging into Merlin's room because he's late and seeing six knock-off versions of himself standing around Merlin's bed: ... ARTHUR.EXE HAS STOPPED RESPONDING

When Arthur could finally comprehend what was going on, he had the look-alikes all sent to the dungeon. He's not sure who he was more pissed off about: Morgana sending those men, or Merlin looking like he was interested in them. But Arthur couldn't stay mad at Merlin for very long, so his rage was settled on Morgana once more. But how could he outdo a stunt like that?

As Arthur was plotting his next move that night, he caught sight of Merlin sneaking around the castle. He knew that Merlin would never betray Camelot, but Merlin sneaking around right after being offered gifts by Morgana is rather suspicious. Maybe there was more to the situation that Merlin was keeping from Arthur? In any case, Arthur had to follow Merlin, if only to ease his own fears.

So, Arthur stealthily followed Merlin and witnessed him using magic to kill an assassin sent by Morgana. Arthur is shocked by the revelation that Merlin has powerful magic, but all of a sudden Morgana's crusade to lure Merlin to her side made much more sense. He now knows that if he loses Merlin, he'll be losing all of the magic that's been thanklessly protecting him for years.

So, Arthur does the only thing that he can do: repeal the magic ban. The threat of execution for his magic is the one thing that could possibly drive Merlin from his side, so Arthur would simply remove it and thus remove any reason for Merlin to ever leave Camelot. Merlin would be happier and finally feel safe in his own home, and Arthur's wouldn't lose his closest friend (and secretly the object of his affections) to his harpy of a sister. It was a win-win for Arthur!

Arthur, of course, faced staunch resistance from the council, but he was the king at the end of the day, and so the magic ban was revoked. Arthur had a whole speech to the people and a celebratory feast after the repeal of the magic ban was signed into law, but he couldn't take his eyes off of Merlin as he proudly proclaimed to his citizens that magic would no longer be persecuted in Camelot. Arthur knew that he would be late to the feast as he spent the next few hours after his speech holding a sobbing Merlin in his arms, comforting him and whispering sweet reassurances in his ear.

Morgana, upon hearing the news of Arthur's repeal of the magic ban, was furious. It was her destiny to bring magic back to the land with the mighty Emrys by her side, and her idiot brother's!

Morgana became so infuriated by this that she marched her army of sorcerers right up to the gates of Camelot and demanded that Arthur hand over Emrys, or else she would march into the land and tear him away from Arthur by force.

Morgana, yelling at the walls of Camelot: Emrys, get out here! I have hundreds of shirtless himbos with swords for you to choose from! Take your pick! You don't need Arthur!

Arthur met Morgana at the walls (after ordering Merlin to stay behind in the castle so that Morgana couldn't take him and leaving a dozen knights behind so Merlin couldn't use magic to escape and follow Arthur like the annoyingly loyal and devoted friend that he was) and tried to negotiate with her, but Morgana wouldn't budge. After a while though, Arthur had an idea.

Arthur offered Morgana the chance to return to Camelot as a noble guest and live within the castle again, granting her full access to Merlin at all times so that she could try all of her tricks to lure him over to her side. In exchange, Morgana would call off her army and send them away and NOT try to kill anyone while she was living with them. Arthur's offer stated that if she did manage to get Merlin on her side, then she could, as she said, fulfill her destiny and try to take the throne from Arthur.

Arthur's logic was that if Morgana ever did get Merlin as her ally, Arthur's reign was already over then and there. If Merlin ever willingly turned his back on Arthur, then it surely meant that Arthur was no longer fit to be king. However, Arthur was certain that that would never happen. So, to Arthur, this deal would keep Morgana in the castle and keep her from killing anyone, allowing him to try and make amends with his sister.

Morgana thought over the deal for a while. To her, while living in Camelot and not being able to kill her enemies and claim the throne while she was there would be disappointing, having unimpeded access to Emrys would make achieving her destiny much easier, and once Emrys was her ally, they could easily conquer Camelot from within. Yes, Arthur was a fool, and this deal was a straightforward plan for her to take her rightful throne!

To Arthur's surprise, Morgana accepts her deal and sends her army away, willingly entering Camelot, much to the citizens' unease. Morgana glares at him and the knights as they make their way up to the castle.

Morgana was given her old chambers back, which hadn't been touched in the time that she was gone. All of her old clothes and jewelry were still there too.

Morgana settled in very quickly, she didn't have much to bring with her anyways. She'd have to have Mordred send Aithusa over to her though, since the young dragon hadn't been with her at the gates.

For now though, it was time to get down to business: she had to get Emrys to join her cause.

Granted, that might be a bit harder than she anticipated, given that the man in question looked like he had swallowed a lemon when he saw her in the castle. Clearly, he was wary of her, but she was certain that they would grow closer, as their glorious destiny intended!

In the meanwhile, Arthur had foolishly given her a seat at his council, so that she could advise them on magical topics and affairs. She did take great pleasure in seeing the lords and knight at Arthur's round table squirm at the sight of her though.

It didn't take long for Morgana to see how useless and inept Arthur's advisors were at actually running a kingdom. Dear gods, it was a miracle anything got done at all with how much those worthless lords squabbled with each other over inane topics! And all the while, her idiot brother sat in his chair, almost falling asleep!

Morgana was about to get up and storm out of the pointless meeting, but stopped when she saw Emrys, who was standing behind Arthur holding a pitcher and looking at the soon-to-be-deposed king (such a disrespectful job for someone as powerful as Emrys!) with a disappointed frown. Wait, this cold be how Morgana wins him over!

She has to prove to Emrys that she would be a better, more efficient ruler than Arthur! Then he would side with her!

So, Morgana threw herself into outwitting Arthur's useless council and winning arguments against them, making the whole thing much more productive really. She strongarmed them into discussing topics that actually mattered and not their own personal petty squabbles.

She was so busy watched Emrys's reactions that she completely missed how Arthur's eyes lit up with joy at seeing bits and pieces of the old Morgana shine through.

From there, Morgana is slowly redeemed as she tries to prove herself to be a better ruler than Arthur. Arthur has trouble ensuring that the harvest will be plentiful enough? Morgana can use magic to make crops grow with ease! Arthur has trouble negotiating a trade treaty with a neighboring kingdom? Morgana knows how to intimidate them into making a deal favorable for Camelot! Arthur's worried about an invading army getting too close to Camelot! Morgana can blast them all away with the wave of a hand!

Slowly, the people of Camelot become less and less scared of Morgana. As she's redeemed, Merlin gets closer with her again, almost sharing the friendship that they once had. Morgana sees this as a sign that she's close to winning Emrys over, so she doubles down. Morgana gets better, Emrys grows closer, and the cycle repeats itself until Morgana finds herself looking at Arthur and doesn't feel any of that familiar dark rage under her skin that usually accompanies the sight of her brother.

Maybe... maybe she could get used to the idea of staying in Camelot indefinitely, at least until her brother got himself killed. But the world seemed to already be doing a good job of throwing Arthur into deadly situations without her, so maybe she could just sit back in Camelot and teach those idiots in the council how to actually get some work done. Yes, that sounded like a good plan.

And that's all for this au! I hope you all enjoyed it! I have a little surprised planned for my next post, so be sure to stay tuned!

Also, here's everyone who asked for this continuation! Thank you so much for your support! @kj-owl, @smileytrinity, @nannersthespellcast0r, @nalua93, @wolfnight2012, @lucifertookmyshoe, @ath99, @thisinhumanplace, @hopeaha, @lightoftheemeraldstar, @valiantkittenwitch, @adragonhoardingstories, @foursixtwonineoh-pieces-of-lego, @the-king-and-the-druidess, @jellytamalies, @keenest-of-heart

And, as always, thank you for reading through my ramblings! :D

Another Merlin au prompt! This time featuring Morgana, because I haven't been giving her enough love recently!

EDIT: You can find part two of this au here!

In a season 4 au, the Cailleach never tells Morgana that Emrys is her destiny and her doom. Instead, she merely tells Morgana that Emrys is her destiny. So, instead of fearing Emrys, Morgana believes that Emrys is the key to achieving her destiny and conquering Camelot. Thus, she starts her hunt to try and find an ally in Emrys.

Through the Druids and the Catha, Morgana learns that Emrys is the Old Religion's god of magic and is destined to come to the mortal plane in the form of a human to bring magic back to the land after a great tragedy. Morgana hadn't heard of Emrys before since Morgause (in her hubris) did not focus on educating Morgana in the gods and goddesses that they were supposed to worship, instead focusing on teaching her powerful, dark magic and battle strategies against their enemies.

So, Morgana spends most of seasons 4 trying to find Emrys and ally herself to him. Morgana eventually learns from a druid that defected to her cause that Emrys has already taken his human form and lives in Camelot, working in secret to bring about magic's return to the land. Morgana was shocked by this, since it was possible that Emrys had been in Camelot even before she knew of her magic, but also pleased, as having Emrys already established inside Camelot would make a takeover much easier!

Morgana, from there, starts attributing her every victory and defeat to Emrys in some way. She succeeds in killing Uther through the enchanted necklace? Emrys must have been in on her plans and delivered the final blow while Arthur trusted him to try to heal his father! Her plan to drive Arthur and Gwen apart through shade Lancelot succeeds? Because Emrys ensured that no one suspected the shade before he did his job, of course! Her magic fails during her takeover of Camelot? Emrys must be angry with her for trying to conquer Camelot without him! She makes it out of Camelot alive even without her magic? Praise Emrys!

Morgana's beliefs are further solidified when Aithusa heals her. She asks Aithusa who she is, how is there another dragon? Aithusa is too young to speak, but she instead shares images and ideas with Morgana. In Aithusa's memories, Morgana couldn't quite see the face of the dragonlord who hatched Aithusa, but she knew how that magical power felt! It must have been Emrys, as the druids also told her that he was the last dragonlord! He must have sent this young dragon, his own kin, to heal Morgana and keep her safe before their destinies came to fruition!

When they're captured by Sarrum, Aithusa called out for her dragonlord, and after a couple hours in that damned well, a golden light filled the entire space, and their magic-binding chains were removed, allowing them to climb out of the pit and escape. There was no doubt in Morgana's mind that Emrys was the one who saved him, but to her disappointment, he was not there when they escaped.

(Merlin, back in Camelot, performed a ritual to send his magic to aid Aithusa, wherever she was. He could sense her cries and her fear, but he couldn't pin down her location, so this was his only way of sending help.)

By season 5, Morgana's patience was growing thin. She knew that Emrys probably had some grand, years-long plan for how they were going to conquer Camelot and let magic reign, but she wanted the throne that was rightfully hers! But to do that, she needed Emrys. So, she sought out the Diamiar to ask how she could find Emrys. Unfortunately, she never found the Diamiar and was forced to retreat.

Fast forward to Kara being captured and Mordred begging for her life and getting locked up with her. In this au, Merlin helps break Mordred and Kara out of the dungeon and helps them leave Camelot safely, leading to Mordred not growing bitter against Merlin, but still holding animosity towards Arthur for not being merciful towards Kara.

Kara takes advantage of Mordred's newfound anger towards Arthur and convinces him to join Morgana's forces. Morgana welcomes Mordred with open arms, but he's hesitant to tell her Emrys's true identity after Merlin saved him and Kara. However, after Morgana tells him that the only way that they can defeat Arthur is with Emrys fighting alongside them, Mordred reluctantly tells Morgana Emrys's true name: Merlin.

Morgana is absolutely shook by this news. How could her ultimate ally, the key to her victory, be one of her worst enemies?! He was Arthur's most loyal lacky! He saved Arthur's life repeatedly, keeping her from the throne! He had poisoned her!

Morgana was in absolute denial over this news, until she started thinking over it. When she had first told Merlin about her magic, he had tried to help her and led her to the druids. Yes, he had poisoned her, but that was the last push she needed to join Morgause. Perhaps that was his plan from the beginning? To ensure that she joined her sister and fulfilled her destiny in becoming a high priestess?

And his position as Arthur's closest confidant and servant gave him the anonymity to not be noticed by the nobility and the perfect place to manipulate Arthur, weakening him and his kingdom from within! Emrys truly was a mastermind with a plan to take down Camelot! And to think, she had fallen for his disguise as a cowardly servant as well! He was effortlessly playing all of Camelot for fools!

And oh, Morgana could see his vision! Emrys- Merlin- would crush Arthur's heart, his very soul, by revealing his power and his glorious destiny of returning magic to the land. All Merlin would have to do was pull the rug out from underneath Arthur, and Arthur would be so heartbroken and weakened by the betrayal that Camelot would be ripe for the taking!

Perhaps Merlin would revel in Arthur's humiliation? Wrap obedience spells around the king's mind and make Arthur his servant? What glorious justice that would be!

The most powerful sorcerer in history, magic incarnate, living in Camelot and having the absolute trust of the king! Everything was poised so perfectly! Morgana had to give Emrys credit for this, he had set everything up, from Morgana's rise to her true power to surrounding Arthur with commoner knights who owed more to Merlin than they did to the king, so that Arthur's end and magic's rise was inevitable. She did wish he would have told her about his plans sooner though. They could have been working together all this time!

Still, this meant that all of the pieces for magic's takeover of Camelot were in place! All she had to do was reach out to Emrys and let him know that she was ready, and they could conquer Camelot!

Mordred tries to warn her that Merlin is trying to fulfill the prophecy is a different, more peaceful way than what she has in mind, but Morgana brushes that aside. Emrys was her destiny, the key to her success!

However, after luring Merlin into the crystal cave and finally offering an alliance with him so they could take over Camelot, Morgana was shocked to be vehemently rejected by Merlin, with Merlin telling her that there was no way that he would ever betray Arthur, Emrys or not.

Morgana was not really expecting that and was forced to revise her plans. She needed Merlin to be on her side if she was going to have any chance at taking the throne from her undeserving brother, but Merlin, despite all of his power and destiny, was reluctant to join her and take his rightful place of power.

It was rather confusing for Morgana. Why would Emrys truly want Arthur on the throne? Was Arthur already his thrall, and he didn't want to lose his puppet king? No, if Emrys had Arthur under his power, magic would already be returned to the land.

Perhaps it was some sort of odd affection that Merlin had towards Arthur? That must be it! Merlin had been forced to tolerate Arthur for so long that some sort of forced feelings of connection towards Arthur had wormed their way into Emrys's heart!

So, Morgana goes on a campaign to win Merlin's loyalty over to her by 1) trying to undermine Arthur's rule and make his look like a fool and 2) make herself look like the better option. She has dozens of spies in Camelot and has sorcerers who can scry for her, so she knows when Arthur treats Merlin like a fool and dismisses his thoughts like an arrogant prat, and she chooses those days to send Merlin gifts, like spell books filled with useful curses, enchanted jewelry to make him more powerful, and the severed head of an assassin who managed to land a cut on Merlin while he was trying to kill Arthur (on Morgana's orders, but that's just semantics).

Morgana also sees how Merlin's living situation with Gaius isn't great, so she sends him things like new luxurious clothes and rich foods, which are things that she supposes that he'll have to get used to after he takes his rightful place as the conqueror of Camelot.

Merlin, however, remains suspicious of these gifts and knows that Morgana is trying to tempt him to her side, so he ignores them for the most part. Eventually, Arthur finds out about Morgana trying to bribe his manservant with extravagant gifts and loses his mind over it. He knows that Merlin would never betray Camelot to the likes of Morgana, but the fact that Morgana has set her sights on Merlin puts him very ill at ease.

And this, of course, devolves into a tense game of tug-of-war between the Pendragon siblings. Both of them are tripping over themselves trying to prove themselves to be more deserving of Merlin's loyalty, while Merlin just wants to go back to sleep.

Let me know if you'd like to see a continuation of this prompt! I think that seeing a high-stakes sibling rivalry between Arthur and Morgana over Merlin would be pretty funny!

EDIT: You can find part two of this au here!

Also, please let me know if there are any other Merlin characters you'd like me to feature! I'm working on some Gwen-focused and Lancelot-focused prompts, but let me know if there are any others you'd like to see!

And, as always, thank you for reading through my rambling! :D

OMG HAI so glad you askeddd I have like. Everything planned out for this au

‼️Huge spoilers for persona 5 base game hehe

I mentioned this in the tags in my first post but in my head the persona characters are functionally the owl house characters but I still want them to have their backstories and stuff and like i tweek the oh characters just a bit cos there are so many phantom thieves lol. so think of it as like a swap au but not really ok

Sojiro-> Eda

Sae-> Lilith

Futaba-> King

Ren/Akira-> Luz

Ryuji-> Gus

Ann-> Willow

Makoto-> amity

Akechi-> amity/hunter

Shido-> belos

For yusuke Haru and morgana Im just straight up using their p5 backstories

Yusuke is a student at st. Epiderm and he’s in the illusion track (cos one it’s blue and two he can use it for creative stuff I believe in him) he’s still under the tutelage of maderame and he still steals yusukes and all of his students hard work and ren/akira and the gang (Ann, ryuji) have to take yusuke into maderame’s brain à la understanding willow and show him maderame’s true nature and he confronts maderame in his brain and kinda “changes his heart” huge air quotes

Haru is the daughter of potion coven head kunikazu okumura and she is very skilled in plant magic, but to uphold her fathers legacy she is put in the potions track (like willow omg) her father is kidnapped shortly before the day of unity, blame for his murder being put on the “phantom thieves” after he is found dead in a prison cell

Morgana is. In this one. An actual monster cat, he’s like the bipedal monsters in the show and he finds ren/akira not too long from when he falls into this world and “takes him under his wing” he’s in the baby class at hexide and uses his new ride to scare the other kids into doing things for him this is how ren/akira finds himself in hexide and finds the school endearing (he’s only seen the baby class)

Makoto is less of amity in the way that they’re rivals to lovers (unless you want that im open to it) but more of Makoto is the star student and a very skilled witch and ren and co are wreaking havoc all around campus

Their tracks

Ren- multi tracks (excels in oracle magic though)(Arsene is a ghost he’s besties w)

Morgana- baby track he hasn’t decided yet

Ryuji- originally in the potions track but got lippy with the grudgby coach and got switched to the detention track

Ann- abomination

Yusuke- illusion

Makoto- healing

Futaba- oracle (because it’s funny)

Haru- plant (originally in potions)

Akechi- emperors coven/ multi track in his school (favoritism 🙄) also peep the parallels to ren/akira

I imagine sojiro is in a coffee lovers coven or something that’d be really funny

Anyway yeah I’m prolly gonna draw more soon but hehehehehehe

Ktoś mi wyjaśni dlaczego Morgana tak bardzo nienawidziła Gwen? I jej związku z Arturem?

Przepraszam bardzo, ale gdyby ci dwoje uciekli z zamku i zamieszkali na farmie, to nie byłoby ich łatwiej dopaść? Czy zdobyć tron? I jaki jest problem z Gwen będącą królową? I mean, i tak planowała obalić Artura i zabrać mu wszystko. (i prawdopodobnie zabić). Więc czemu zabicie jego żony u jego boku miałoby cokolwiek zmieniać?

Jeszcze mogłabym to zrozumieć, gdyby bała się, że będą mieć dziecko, które będzie mieć więcej praw do tronu niż ona, ale ona krzyczała ciągle o tym, że Gwen jest królową, więc to nie tak, że nawet myślała o konsekwencjach.

... Pomijając już, że ten serial kompletnie nie przejmuje się prawidłową linią sukcesji anyway. (czy proszenie żeby jedna osoba zakwestionowała prawo Morgany do tronu to za dużo?!)

(Currently watching Wizards: Tales of Arcadia)

Arthur makes my blood boil, like " magic took everything from me again " SIR YOU WERE THE ONE WHO CUT OFF YOUR SISTER'S HAND???

Also can you imagine how kind Angor Rot used to be??? During the times where humans and trolls hate and fight each other??? For him to carry Morgana out of the water and wish her peace in resting?? He could've left her there and be on his way but he didn't. He literally deserves better 😭

Me when

Me when persona:

Відчайдух (part I)

Замок Камелоту був достатньо моторошним, якщо не знати його зсередини. Холодні мури, похмурі кам’яні вежі із химерними очима-вікнами, що, здавалося, приховували десятки кажанів у темряві, лякали більшість відчайдухів, які вирішили прогулятися містом посеред ночі. Місячне сяйво додавало усьому ще більшої містичності, що ще з часів Утера вважалося недобрим знаком. «Цок-цок», - кожен крок супроводжувався досить гучним звуком. Обладунки були достатньо важкими та гучними, хай там як чоловік не намагався йти обережніше.

- Та в біса, - він пришвидшився, дозволяючи наповнити простір шумом значно більше.

Думав же лишитися на ніч у лісі біля вогнища, нічого страшного не сталося б. А міцний сон був би значно кращим, аніж оці блукання посеред ночі як той крадій-невдаха. На ранок міг би спокійно повернутися, але ні! Треба було відзвітувати його величності Артуру, який – яка дивина – бачив десятий сон у своєму м’якенькому ліжечку поряд із дружиною.

- Хотів би і я так. Ха.., - він перестрибнув три сходинки та вправно уникнув зустрічі із стіною.

Сьогоднішня розвідка була досить небезпечною. Хоч сліди Морґани знайти було складно, але із достатньою підготовкою та уважністю – не неможливо. Хоча сьогодні без значної вдачі не обійшлося. Ґвейн майже одразу відчув загрозу у повітрі, та вештатися хащами все одно довелося понад дві години, поки він помітив величний старий дуб та сріблясту каблучку поряд. Він не був любителем природи і зазвичай не звертав уваги на дерева. Принаймні більше, ніж робив це зазвичай. Отакий собі лицар-волоцюга, яким багато хто його вважав, все ж мусить тямити у рослинах, щоб знайти правильний шлях. Дуб був міцний, з великим заплутаним навколо стовбура корінням, його листя майже світилося чимось магічним та потойбічним.

- Або тобі час лікуватися, красунчику. Ну що, тут або неймовірно прибита відьма або купа зілль Ґауса та довічне звання п’янички, навіть не знаю, що обрати, - чоловік ніжно доторкнувся до коріння, воно було напрочуд теплим та приємним. Чужим – та водночас жахливо знайомим, - Ось ти і попалася, Морґано. І знайшла ж місце, він карикатурно змінив голос та простягнув руку до місця, - Погляньте, я страшна чародійка Морґана. Поклоніться мені, нещасні, а то моя полетівша стріха знищить всіх людей заради незрозуміло чого. А ще залишу вам величезне дерево, яке легко видасть мою присутність.

В мить уся грайливість та дуркуватість злетіла з його обличчя, наче легким подихом вітру віднесло її звідси. Відьма була досить небезпечною, і усі його насмішки цього геть ніяк не применшували. Хоча й часто хотілося. Ще від того моменту... Моменту жертви Ланселота заради Мерліна, Ґвейн наче в мить протверезів та охолов. Хто він? Для чого він тут? Кому намагається допомогти? Міцно стиснув долоні, підняв срібну каблучку та видихнув. Подих був важкий та втомлений, наповнений таким рідким та пекучим болем, якого він ніколи та нікому не висловить. Він – Ґвейн, син лицаря та гуляка. Здавалося, ненадійний, але найвідданіший лицар Камелоту. Друг Мерліна та підданий Артура. Він не має жодного права здаватися, падати, втрачати опору, коли саме нею для інших.

Ланселоте, я пам’ятаю твої слова. Не хвилюйся, я подбаю про Мерліна. Ти можеш відпочити, друже. Після стількох небезпек ти врешті можеш це зробити. Можливо, досить швидко я до тебе доєднаюся. Сподіваюся ти посунеш свою дупу, щоб я міг примоститися у тому човні. Пливти річкою смерті, так? Так же казав той старий в таверні. А ти ще не хотів наливати йому пива, казав – дарма не треба давати алкоголю таким ледацюгам. Але ж і я такий же, розумієш? Ніхто та всі одночасно. Ледацюга і той, що працює ночами заради його величності. Закладаюся, ми б ніколи не здогадалися, яке ж це життя неймовірне лайно, чи не так? Воно мене всотує все більше і більше щоразу. Наче падаю у темряву без можливості зупинитися чи зачепитися хоч за щось. І немає тому кінця…

Та, врешті, день був справді виснажливий, але зараз тут – саме тут – повертає ліворуч та нарешті заходить у напівосвітлене приміщення, де похапцем наскільки взагалі можливо у його стані знімає обладунок. Спати, спати, спати! До світанку лишалися лічені години, але чоловік не втрачав надії провести їх у приємному, захопливому та такому бажаному сні. Хоча б дві-три, та він насолодиться цими крихтами свого життя. О, це він любив найбільше. Подушка м’яка, хоч і поверхня була місцями геть тонкою, що пір’я впивалося у шкіру десь під потилицею, тому він постійно кидав туди лляну сорочку. Не те, щоб це був найкращий варіант, але цього було досить аби нормально спати як на подушці, так і на соломі, так і на лісових галявинах біля палаючого багаття.

Ранок був геть не таким приємним, як він зазвичай вдавав, тож і до короля плентався наче безхатько, ким він, здавалося, був, але вони не носять червоні мантії та лицарські обладунки з грамотами за пазухами. Темне неслухняне волосся відблискувало на сонці та спадало на плечі, декілька пасм щомиті намагалися впасти на очі та зробити зачіску цілковито схожою на недолуге кубло, та геть ніяк не на людську голову. Сіра сорочка, трохи зім’ята зі сну, ховалася під кожухом, який на нього натягнула котрась з дівчаток, що зазвичай працюють на кухні. Звісно ж. Зараз там якийсь-ну-дуже-важливий захід, тож усі покоївки прикрашали, прибирали та взагалі бігали туди-сюди, намагаючись не впустити кошик із білизною чи піднос із їжею, тому Ґвейн тільки поправив одяг та на ходу підперезав коричневі штани, прикрашені темними плямами ближче до взуття. На противагу Ґвейну, Артур виглядав неймовірно бадьорим та задоволеним життям, хоч таке й не було йому притаманно. Мерлін, звична річ, стояв праворуч масивного трону із виглядом мармурової статуї та тримав руки за спиною, привітно посміхаючись. Ідеалістична картина, якщо тобі не потрібно повідомляти погані новини, звісно ж. Чоловік глибоко вдихнув та легким широким кроком підійшов ближче, легко вклонився: саме так, як робив тільки він, та що дозволялося лише їх маленькій лицарській компанії.

- Вітаю вас, ваша величносте. Як спалося? Сподіваюся, вас не спіткало безсоння минулої ночі, - він награно схвильовано поглянув на Артура, додаючи у голос надмірної драматичності, - Вибачте, трішки спізнився, всю ніч не спав та думав лише про вас.

-Та годі тобі, Ґвейне, - король лише винувато поглянув та ніяково повів плечем, - Перейдімо до справи.

- Так, пробачте, о світло всього Камелоту, - чоловік все ще вдавав, проте наступне вже було ствердно та абсолютно серйозно,- Поблизу були її сліди. Вона проїжджала тут щонайбільше десять-тринадцять годин тому. До того ж, поселення друїдів біля річки зникло, лишилися лише залишки багаття. Я б навіть сказав, що факт самого існування цього поселення намагалися приховати. Вважаю, що нам потрібно вирушати.

На мить запанувала тиша. Ґвейн лише міг здогадуватися, як почувається Артур від ймовірної зустрічі із сестрою, а думки Мерліна взагалі здавалися йому загадкою. Не більш, ніж за звичай, зрештою, чарівник постійно діяв непередбачувано, спочатку керуючись почуттями, за мить – суворою логікою. Чимось вони були схожі, як сказав Ґаус, але не в найкращому сенсі. Та це не мало ніякого значення, коли Мерлін – його друг, тож лицар він, якого веде клятва та обов’язок вберегти, чи пияка, який відстоює товариша по заняттю, чи просто чоловік, для якого життя друга завжди переважить своє – результат один. Він піде за ним хоч до диявола. Власне, зараз пані Морґана мало чим від того відрізнялася.

- Тож вона тут…Це було очікувано, хай там як ми сподівалися на інше, - чоловік різко підвівся та покрокував просто до виходу, виголошуючи накази: - Варто, триматися насторожі. Негайно вирушаймо!

- За мить стукіт його підбор стих, лишаючи їх у важких думках та метушні слуг. Мерлін тихцем підійшов до нього, ледь притулившись плечем на хвильку.

- Як вважаєш, цього разу всі повернуться? - Ґвейн втомлено видихнув та спробував вкотре надати волоссю хоч трішки впорядкованого вигляду.

- Не впевнений, та все ж це краще, аніж просто чекати, чи не так?

Десь там скоро їх друзі боротимуться, віддаючи життя. Він боявся навіть подумати, скількох він більше ніколи не побачить, скількох нестимуть із хворими сірими обличчями та скляними очами, а скількох- назавжди понівечено та розбито на друзки.

***

- Король зник, - до великої оздобленої зали ввірвався чоловік, повністю озброєний та у міцних обладунках, він глибоко дихав та падав на землю від знесилення, - Передайте королеві, що… король Артур та Мерлін зникли,- після чого спробував підвестися, але знепритомнів, лишаючи усіх присутніх у дзвінкій тиші.

Ґаус приголомшено опустився на кам’яну підлогу, відчуваючи дзвін у голові та болісну порожнечу десь у грудях, що спустошувала його ще більше. Та, врешті, він глибоко вдихнув та піднявся, за декілька хвилин повільно дістав скляну ємкість та вичавив на язик рівно три краплі, після чого поспішив до покоїв її величності. Варто визнати, що все ж справдилася його найгірша здогадка, тож лишалося лиш сподіватися, що Мерлін впорається вчасно та зможе врятувати як короля, так і їх усіх. Вже за годину він із Ґвейном та Ґвен обговорювали події, намагаючи хоч якось спланувати наступні дії.

- Як вони могли зникнути? Їх потрібно негайно повернути до палацу та вилікувати Артура, - Ґвіневра була схвильована, хоч багатьом скидалася міцною та непохитною. Як не дивно, колишня служниця виявилася неймовірною королевою, якій вдавалося зберігати холодний розум та тверезість навіть у найнеочікуваніших ситуаціях. – Де ж він?

- У одному місці, де їх можуть врятувати, - Ґаус ствердно хитнув головою, наче намагався надати своїм словам заспокійливого ефекту, - Мерлін везе його туди.

- То треба відрядити лицарів, аби вони дісталися у повній безпеці, - жінка стурбовано перевела погляд на Ґвейна, - Зберіть лицарів та негайно вирушайте

-Ні-ні, міледі, - лікар швидко заперечив, Мерлін упорається сам.

- Мерлін?- Ґвен вражено видихнула, ні на мить не вірячи у здатність давнього друга самотужки врятувати її чоловіка, коли за ними полює небезпека. Найкращі лицарі Камелоту не могли здолати відьомську силу, а тут якийсь слуга? Жінці на мить здалося, що той геть з’їхав з ґлузду, - Як одна людина може замінити ціле військо?

- Морґана й досі шукає Артура, - старий чолов’яга незрушно стояв на своєму, - Двом людям легше уникнути зустрічі з нею, а надто, коли вона не знає, куди вони прямують,- в мить він в’їдливим поглядом поглянув на Ґвейна, що стояв ліворуч.

Здавалося, що у нього знову щось не так із зачіскою, хоча цього разу все мало бути у порядку, все ж йому допомагали жіночі пестливі руки. О, як він ними насолодився, ото б цей старий заздрив. Ґаус похлопав його по плечу у жесті підтримки, що видалася лицарю досить недолугою. Наче йому треба було співчувати. Він, звісно, турбувався за свого ліпшого друга і все таке, але той пройдисвіт не такий простий. Він і сам добре впорається, звісно, якщо Морґана справді не знатиме їх шлях. А тоді він повернеться і вони усі добряче налижуться чогось дуже хмільного, так щоб наступного дня забути своє ім’я, лиш прокинутися у ніжних жіночих обіймах. Думка як спалах блискавки вмить його розчавила. Він недовірливо поглянув спочатку на Ґвіневру, потім на Ґауса, після чого закляк на місці та спустошено намацав стіну позаду й повільно, як то усе навколо завмерло, притулився, дозволяючи собі мить слабкості.

- Цього не може бути,- прошепотів, ледве рухаючи губами, та впевнений кивок придворного лікаря не давав ані шансу, - Трясця, -він важко ковтнув в’язку слину та стиснув повіки, не вірячи ні на мить. Не бажаючи вірити, але розум казав йому інше.

- Ти не винен, Ґвейне, - королева присоромлено прикусила губу та намагалася уникати його погляду, наче сама була причиною цього отруйного болю, - Нам потрібно поквапитись, - вона простягла руку, дозволяючи відірватися від поверхні та міцніше стояти, втамовуючи почуття. Йому вистачило миті, аби приховати розпач та гостро поглянути у майбутнє.

- Що ж, та мені просто судилося бути недосяжним красунчиком, чи не так? –цього разу у його голосі не було навіть натяку сміх.

Його рішучий крок, здавалося, мав запевнити усіх у його спокої та впевненості, та як би усі проблеми можна було цим вирішити- він ще з самого початку сидів у маєтку його татуся та одягав дорогі сорочки із панталонами, граючись із хлопчаками політичних союзників у герцогів та великих завойовників. Життя ніколи не було настільки по-смішному легким, тож цей день він має пережити сильним, незламним. Таким, на якого можна покластися. Від напруження срібло вп’ялося в його палець так, наче його долоні набрякли. Ґвейн поглянув у вікно своєї кімнати, не маючи ні думки, як почати цю розмову. «О, люба, ти нічого не хочеш мені розповісти?». Чи, можливо, варто почати як-то «Ох, крихітко, маєш чарівний задок, тільки от він надто слизький, ти так не вважаєш?». Одна ідея видавалася йому гіршою за попередню, та він не міг зупинити цей вирій, що висмоктував його сили щомиті сильніше.

- Ґвейне? – тихі кроки позаду та турботливий голос. О, який чарівний голос, треба було ще більше його слухати, а тоді – патякати, хіба не так. О великий лицаре? Який же він дурень. – Що сталося? Скажи,- її обличчя було неймовірним. Ніжна оксамитова шкіра, що, здавалося, танула під його дотиками, глибокі блакитні очі, світле волосся. Вона була ідеальною, він би навіть сказав- казковою. Такою. яких викрадали дракони, рятували королі та називали своїми володарками. Звісно ж, настільки чарівна жінка не могла виявитися простою, йому ніколи так не таланило. А ще Ґвейн ніколи так сильно не відчував.

Смішно.

- Щось із королем? Що з ним сталося? –раніше це б виглядало турботливо та ніжно-схвильовано, як робить кохана жінка, що він уявляв юнаком, але тепер він знав справжню причину. Люди рідко хвилюються через інших, зазвичай просто вдаючи. Але вона.. Вона ніколи не брехала, просто причина була геть іншою, ніж хотілося одному зухвалому дурневі із залізякою. – Ґвейн, він мертвий?

- Ні.

- Звідки ти знаєш?- вона поклала йому долоні на груди та довірливо – наче так могло бути – зазирнула в очі, - Ти мені не довіряєш.

- Довіряю. – він розслаблено, але водночас зосереджено посміхнувся.

***

І дня не минуло зі страти Ейри, як він разом із Персивалем гнали коней. Холодний вітер голками проходив обличчям, заходячи за комір. Праворуч гучно хруснуло гілля під копитами міцного коня, та той ні на мить не спинився.  Невдовзі вони виїхали на пагорб, що добре ховав їх за хащами. Спішились, дозволяючи тваринам втомлено опуститися на землю. Ґвейн пригнувся та тихцем визирнув з-за кущів, роздивляючись ворогів. Усі міцні, один схожий на іншого, у темних латах, що зазвичай носили розбійники, міцний обладунок на грудях та шкіряний плащ. Таке не могли собі дозволити волоцюги чи крадії на дорогах, що вдавали великих та небезпечних цабе, а досвідчені вояки під приводом відьми- цілком. Дві постаті промайнули сходом донизу, та так тихо, що годі було помітити.

- Йди ліворуч, а я займусь оцими,- Персиваль махнув рукою чимшвидше підібрався до суперника. Схопив його за шию, затуляючи рота, а потім добряче гепнув об землю, лишаючи нерухоме тіло.

Ґвейн в той час напав на іншого, завдаючи влучного удару мечем. Несподівано їх помітили інші, навалюючись на лицарів всією купою. Чоловік не бачив і шансу, щоб сповільнитися та змінити стратегію, тож мусив тяти практично навмання, завдаючи смертельних ударів. Поруч Персиваль намагався відкинути від себе двійку вправних найманців, які лишилися єдиними з супротивників, коли Ґвейн відтяв голову лисому розбійнику, відкидаючи тіло. Вони, їхні супротивники, зазнавали поразки один за одним, швидко зрошуючи землю своєю кров’ю.

- Якось вони надто швидко, - Персиваль на те лиш сплюнув та рушив уперед. Морґану було чудово видно з їх позиції, вона стояла до них спиною, тож застати її зненацька не видавалося чимось складним,- я спереду. Ти ззаду.

Чоловіки кивнули одне одному. Це має закінчитися тут і зараз – іншого шансу може не бути, особливо враховуючи, що після цієї сутички виживе лише одна сторона. Його напарник вискочив на доріжку та вправно всадив у тіло відьми меча, відчуваючи, як усе всередині починає палати. Його тіло відлетіло просто у дуб, змушуючи на мить втратити свідомість.

Вона була розкішна, така моторошна, але все ще приваблива, підняла своє гостре підборіддя та зухвало вишкірилася. Цей сміх прорізав повітря та гострими лезами впивався у нутрощі.

- Ви справді думали застати мене зненацька? – на хворобливо блідому обличчі сяяла страшна посмішка. Вона виглядала самою смертю. Із худим тілом, що можна було перелічити усі вени та кісти, у чорній сукні, що тільки підкреслювала запалі затуманені очі. Волосся вже не було таким легким та прекрасним, а лиш спадало зіпсутим ганчір’ям по спині. Вона підняла свою долоню, і світ перед очима Ґвейна пішов хвилею, як струмок від каменю, який кинули малі сільські розбишаки. А потім зник.

Наступне пробудження стало в рази гіршим за попереднє. Сонце давно зайшло за обрій, а у грудях нестерпно пекло. Він не міг ворушити руками, ноги відмовлялися зрушити навіть на сантиметр. Чоловік підняв голову і закашлявся. У його положенні це стало ще гірше, адже лежав просто на спині, пронизаний дивними шипами. Ледве розплющивши очі, зустрівся із холодним океаном.

- Кажи. Де король, - вона стала ще сірішою, ніж удень.- Кажи, і я виконаю твоє бажання.

Він мовчав, не в змозі вимовити звук, хоча хотів би як завжди зухвало висловитись, щоб вона нарешті відтяла йому голову. Краще смерть, аніж зрада.

- Кажи. Навіть лицарі Камелоту не витримають чарів Натера, - тільки зараз він помітив маленьку дерев’яну скриню у її руках.

Якби вона стояла деінде, то Ґвейн навіть не звернув уваги на неї. Звичайна, абсолютно нічим не відмічена. Таких було сотні у замку та тисячі по всьому королівству, кожна поважна жінка мала схожу скриню. Звісно, якщо дозволяли статки або ж чоловік був достатньо пряморуким. Жінка повільно підняла кришку, із темряви піднялося якесь створіння. Спочатку він побачив малесенькі яскраві очі, після – усю змію, що пильно вдивлялася в його обличчя.

Страшний крик розбудив Персиваля, він швидко збагнув своє становище та із значним зусиллям вивільнився. Було пізно.

***

- Ти впевнена у цьому рішенні?

- Ми вже це обговорювали. – жінка міцно стиснула ковдру. Її втомлене обличчя не втрачало своєї звичної зверхньої впевненості, - Його зватимуть Сіріус.

Замальовка про Морґану

Хмуро. Світ виглядав хмурим, що змушувало щось у грудях набридливо тягнути її додолу. Він був контрастним. Роками відчувала цей гніт, який так і чекав миті слабкості, щоб затягнути все глибше. Туди, у землю, де вже була її душа. Ха, та хто ж вона взагалі така? Божевільна дівка, яка тільки й може користуватися своєю красою та сидіти на шиї у ката. Скільки разів вона це чула від лицарів, коли, здавалося, були наодинці. Варто віддати шану, Утер ніколи не звинувачував її у жодному з переліченого. Інший король давно змусив би вийти заміж заради ефемерного блага для народу, виглядаючи декорацією поряд із черговим володарем.

«Хто я?» - запитувала знову та знову. О так, як же вона могла чекати іншої відповіді, окрім як «це лише сни, Морґано». Смішна відмовка, чи не так? Та діяла завжди, навіть у найстрашніші ночі, коли все ставало дибки, коли не відрізняла реальність від марення.

- Як чарівно, - жінка гидливо всміхнулася та відштовхнула стариганя масивним – геть не притаманним для тендітної леді – чобітком, - Я сподіваюся, ти зручно влаштувався, Ґаусе. – нахилилася якомога ближче та перейшла на зле шипіння, що геть не було схожим на людську мову, - Знаєш, як  я страждала? Постійно, роками, із дня в день, із ночі в ніч. Із кошмару у кошмар, який змінявся реальністю. А вона була геть не солоденькою. Тільки закриваючи очі, відчувала поклик магії, що так і рвала мені вени, намагаючись відкрити очі на світ. А ти, - наступила на груди, чуючи новий стогін впереміш із кашлем, - турбувався далеко не про мене. І слова не мовив, щоб допомогти.

Вона розчаровано відійшла до такого бажаного трону. Вмить стала порожньою. Морґана вже не відчуває злості, що мить тому, здавалося, була готова зруйнувати весь замок вщент. Ця боротьба була такою недолугою та смішною. Божевільно виснажливою. Якби існувало призначення, жінка так це і назвала.  Трон? Жалюгідно думати, що вона щиро його бажала, та запропонувати зупинитися було б ще більш безглуздо. Не після смерті Морґаус, коли вона стояла посеред магічного кола поряд із її тілом. Коли плакала, тримаючи холодну долоню, коли кричала у розпачі, розриваючись всередині. Вперше настільки сильно – і востаннє.

Ніч. День. Ніч. І знову день. А потім ніч. Скільки часу провела у блуканнях? Скільки шукала вихід? Скільки благала та намагалася змінити? Ох, звісно, як же можна було забути про її милого Емріса, який тінню переслідував, віддаючи на язику неприємною гіркотою. Вона відчувала цей палкий погляд постійно, наче вже не її тіло – спільне. Наче він давно пустив коріння десь у легенях, не дозволяючи ні на мить забути жахи, біль та муки. Крижані мертві очі.

Що з тобою сталося, Морґано?

Я пам’ятаю тебе з дитинства, ти не така, Морґано

Ти ж добріша, Морґано

Чому ти змінилася, Морґано?

А, можливо, вона завжди була такою? Хоча ні, ні-ні-ні, все ж варто визнати, колись вона була неймовірною дурепою, не помічаючи чогось такого очевидного як її природа.

- Знаєш, любчику, - артистично відкинула волосся та постукала пальцем по підборіддю. Ніколи так не робила – промайнуло у затьмарених болем думках Ґауса. Хоча чи має він взагалі право казати, якою була ця жінка?... – Я б із величезним задоволенням знищила вас усіх у ту ж мить, коли ти вперше вирішив за краще збрехати мені і дати ті кляті зілля. Вони хоч були ліками від чогось? Та байдуже, врешті, як можна вилікувати магію? – страшний сміх на межі із істерикою заполонив простір, лякаючи більше, ніж будь-які попередні погрози.

У ньому чулися глухим відлунням передсмертний видих Морґаус, розбиті склянки із зіллями, падіння леза на кам’яну підлогу, дзвін скла, німий біль та крик. Так вона сміялася, коли намагалася усвідомити, наскільки насправді життя було фальшивим. Брехливим. Ляльковим. Як її справжнє щастя, оте крихке маленьке тепло, що зродилося у молодій бентежній душі, розбилося на тисячі зірок. Потім знову дорога. Кого вона шукала? Себе? Її? Емріса? Смерть? А перший крок стався ще задовго до зустрічі із сестрою. Час прибуття на станцію «Розпач», крихітко, настав ще у мить народження, коли тобі неймовірно пощастило народитися чарівницею у світі ненависті та болю. Його болю. Утер був її батьком. Яка комедія, яке страждання… Та все ж він її добре навчив, як умів тільки кат: ворогів не милують.

Сива голова із тихим звуком відкотилася вліво, залишаючи за собою кривавий слід.